Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Université nationale
Chevtchenko de Kyiv (UNChK),
|
"Затверджую" Ректор Л.В.Губерський |
|
22.02.2010 |
НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ПРОЕКТ • PROJET DE RECHERCHE
«ЕКСПАНСІЯ
ХАЛІФАТУ ДО ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ (і сусідніх земель) – ЕХЦЄ»: мовно-історичне
дослідження
«L’EXPANSION DU CALIFAT EN EUROPE CENTRALE (et les pays voisins) – EDCEC»: recherche
historique et linguistique
Керівник проекту: Костянтин Тищенко • Directeur du projet: Constantin Tyschenko
Секретар проекту: Богдан Рудий • Secrétaire du projet: Bogdan Rudyj
Київ • Kyiv – 2010
ЗМІСТ:
|
0. Преамбула. 1. Етапи становлення концепції. 2. Історичні рамки. 3. Дані топонімії. 4. Географічна картина. 5. Антропологічні аналогії. |
6. Етнічні аналогії. 7. Культурні аналогії. 8. Лексичні аналогії. 9. Перспективи розвитку теми. 10. Попередні підсумки. 11. Література |
0.
ПРЕАМБУЛА
0.1. Креативну частину проекту опрацював у
2006-2010 рр. проф. К. Тищенко на підставі фронтальних досліджень топонімії
Європи за методом топонімічних контекстів (див. 1.1–1.9.).
0.2. Головний висновок дослідження на
лютий 2010 р.: за даними топоніміки (узгодженими з культурно-історичними,
етно-антропологічними та лексичними попередніми спостереження-ми) межі
поширення й масштаби проникнення халіфату на північ були значно більшими, ніж
це досі вважається за неповною інформаційною картиною.
0.3. Досягнутий дотепер рівень освоєння
проблеми свідчить про перспективність дальших студій з метою поглиблення
історичної схеми стосунків халіфату з Європою. Очевидною є доцільність
залучення до проекту зусиль зацікавлених фахівців відповідних профілів.
0.4. Співпраця колективу учасників проекту
може бути організована з залученням науковців як в рамках двосторонніх угод про
наукове співробітництво КНУТШ з університетами інших країн, так і шляхом
асоційованої участі у проекті окремих вчених.
0.5. На початковому етапі автори
досліджень окремих аспектів проекту розміщують свою статтю з анотацією в
Інтернеті і повідомляють про це редакційну колегію проекту (E-mail [email protected]). Після розгляду статті її назва з Інтернет-адресою розміщується на сайті проекту в його плані з
анотацією автора і можливим коментарем редколегії або призначеного нею
рецензента. Кінцевим практичним виходом проекту має стати електронна
база даних з теми, а також наукові конференції та етапні збірники статей на цій
основі.
0.6. За поданням проф. К. Тищенка
Редакційна колегія проекту затверджена Ректором КНУТШ у такому складі:
– акад. НАН України, проф. Л. Губерський, ректор Київського
національного університету імені Тараса Шевченка (історія, міжнародні
відносини) – голова;
– проф. П. Бех, проректор Київського національного університету імені Тараса
Шевченка (англійська філологія) – заступник голови;
– доц. А. Горбачик, декан
факультету соціології (соціологія);
– проф. В. Рибалкін, ректор Університету «Східний Світ» (арабська
філологія);
– проф. В. Ставнюк, в.о. зав. кафедри
Старадавнього світу і Середніх віків КНУТШ (історія);
– проф. К. Тищенко, зав. Лінгвістичного музею КНУТШ, колишній зав.
каф. Близького Сходу (загальна, романська й іранська філологія) – заступник
голови;
– н.с. Лінгвістичного музею Б. Рудий (мікроелектроніка) – вчений
секретар.
Київ, 9 лютого 2010 р.
CONTENU:
|
0. La préambule. 1. Les étapes de formation
de l'idée maîtresse. 2. Le cadre historique. 3. Les données toponymiques. 4. Un tableau géographique. 5. Des analogies anthropologiques |
6. Des analogies
ethniques. 7. Des analogies culturelles. 8. Des analogies
lexicales. 9. Les perspectives
de l'évolution
du thème. 10. Un bilan préalable. 11. Bibliographie. |
0. La
préambule
0.1. La partie
créative du projet a été élaborée en 2006-2010
par le prof. Constantin Tyschenko (Kyiv) sur la base des études
frontales des contextes toponymiques de l'Europe.
0.2. La conclusion
principale des études à la date du 9 février 2010 est la
suivante: d'après les donnéees de la toponymie (coordonnées
avec des observations préalables historico-culturelles,
ethno-anthropologiques et lexicales) la limite de l'expansion et l'échelle de la
pénétration du califat au nord étaient bien plus importants que l'on ne l'aie cru avant.
0.3. Le niveau actuel
de la formation du
problème permet de prévoir la bonne perspective des études ultérieures
visant à approfondir le schéma historique des relations du califat
avec l'Europe. En meme temps ce niveau
suggère l'opportunité d'inviter au projet des spécialistes
intéressés des domains correspondants. Il existe également
une perspectives d'emplifier le chois thématique du recherche (par
exemple, en ajoutant les études contrastives sur la biologie
génétique).
0.4. La collaboration
des participants au projet peut être organisée dans le cadre des
accords bilatéraux sur la collaboration scientifique de
l'Université nationale Shevchenko de Kiev avec des autres
universités, ainsi que par la participation associée au projet
des chercheurs à part.
0.5. A l'étape
initiale les auteurs des articles sur des aspets choisis du projet sont
priés de mettre leurs ouvrages annotés à leurs sites de
l'Internet et d'en informer Le Comité de rédaction du projet (E-mail
[email protected]). Au fur et à mesure de l'apparition des articles
à l'Internet, le Comité de rédaction en systématise
les titres à la page
"Contenu" du projet
(suivie des pages des resumés des
articles aimablement présentés par les auteurs, et des adresses de leurs sites ainsi que d'un
commentaire possible). Le projet
doit aboutir à une base électronique du thème, et, le cas
échéant, aux conférences et publications des recueils des
articles.
0.6. Рroposé par le prof. C. Tyschenko et
approuvé par le Recteur, le Comité de rédaction
comprend:
–
l'Académicien de l'ANS de l'Ukraine, professeur Léonide Goubersky, recteur de l'Université nationale
Shevchenko de Kyiv (UNShK; histoire, relations internationales) –
président;
– le professeur Petro Bekh, vice-recteur de l'UNShK
(philologie angaise) – vice-président;
– le professeur
agrégé André Gorbachik, doyen de la
faculté de sociologie de l'UNShK (sociologie);
– le professeur Valéri Rybalkin, recteur de
l'Université «Le Monde Orientale» (philologie arabe);
– le professeur Victor Stavniuk, chef de la chaire du monde antique et Moyen Age de l'UNShK
(histoire);
– le professeur Constantin Tyschenko, curateur du
Musée linguistique de l'UNShK, ex-chef de la Chaire du Moyen Orient
(philologie générale, romane et iranienne) –
vice-président;
– le chercheur du
Musée linguistique de l'UNShK Bogdan
Rudyj (microélectronique) – secrétaire scientifique du projet.
Kyiv, le 9
fevrier 2010.
Abrégé. Un des
aspects du thème de recherche "Les contacts méridionales des
Ukrainiens" a donné issue au projet actuel dont voici les
étapes: 1) Le point de départ était le fait de
l'existеnce en
Suède d'une région toponymique bien conservée au contenu zoroastrien. 2) Cela a suggéré la recherche sur les
terrains adjacents et a abouti à la découverte en Ukraine d'un
fractal toponymique des gabres fuyant le jihad (VII-VIII s.) et puis de leurs traces en Europe (cela pouvait être la cause des
mouvements ultérieurs des bogomiles et des cathares). 3) Les toponymes aux thèmes zoroastriens
voisinent sur la carte à ceux caucasiens. 4) A l'étape suivante ont été
trouvées en Ukraine des traces toponymiques (du VIII-IX s.) des Arabes, notamment, des gens des califs
Hicham et Harun al-Rachid. 5) Cette constatation éclaircit les
circonstances de l'apparition dans les noms des villages ukrainiens des
thèmes arabes témoignant l'éxistence des localités
christianisées avant l'époque du jihad. 6) Les détails de cette première christianisation datant du
IV-VII s., répérables dans le système toponymique, avaient
été étudiés auparavant. 7) La
présence ultérieure des Arabes dans la région Danaprienne
était liée à leur collaboration avec des artisans carolingiens fabriquant des
armes blanches et des cuirasses pour les Pétchénègues
islamisés. 8) Une question se pose inévitablement sur les
voies de la pénétration des Arabes à la région du
Dniprò: des traces mènent au port albanais de Rozafa (Shkoder actuel), dont le nom unit le sujet en question aux évènements
historiques en califat déjà connus. 9) La Grande voie
de Rozafa-Morava donnant accès à l'est et au nord de l'Europe
pouvait servir avant tout aux Maures de Sicile et de Maghreb; en même
temps cela explique la provenance du secteur albanais de la toponymie
ukrainienne. 10) Le vecteur du Maghreb a contribué à la
découverte des indices convainquants de la présence dans la
région Danaprienne des gens provenant de l'Emirat des Aghlabides, et plus tard
de ceux des états des
Fatimides, Almurabites et Méranides. 11) En plus, de nouveaux contextes toponymiques contiennent des
analogies évidentes des ethnonymes berbères (Kabyles, touarègue, chleuh, siwa etc.): c'est une
preuve capitale de la saturation du sujet de recherche. 12) L'argument de conclusion (à la date de 9. 02.
2010) consiste en nombreux exemples du voisinage (en Allemagne,
Tchéquie, Ukraine, Russie) des toponymes aux thèmes Ribat- et
Yassine-, – ce que
correspond évidemment au mouvement des Almurabites, inspiré par Ibn-Yassine (m. en 1069).
1. Етапи
становлення концепції
1.0. Концепція "Албансько-моравський шлях маврів
до України" сформувалася у 2006-2010 рр. з блоків нового знання,
добутого під час фронтальних студій іншої наукової проблеми – топонімії,
лексики й етнокультурної історії (deep history) України у її зв'язках з прилеглими
те-ренами. Прямим наслідком тих студій стало створення схеми історичної стратиграфії
україн-ського словника і топонімії України та розгляд виявлених
лексико-ономастичних пластів як мовної проекції історичних контактів українців у процесі їхнього
формування як етносу [15].
Внаслідок розвитку одного з аспектів вказаної теми ("Південні
етномовні контакти україн-ців"), почали набирати обрисів складники
теперішнього проекту: 1) вихідним поштовхом до студій стало виявлення у
Швеції добре збереженого зороастрійського топонімічного ланд-шафту (див. 1.3); 2) це зумовило
топонімічний пошук на навколишніх теренах і призвело до виявлення в Україні
топонімічного фракталу ґабрських утікачів від джигаду (VII-VIII ст.),
те-матично відмінного від раніших контактів наддніпрянських слов'ян з
іраномовними племенами (див. 1.3), а потім – слід ґабрів у цілій Європі, що
уможливило пов'язання цих даних топонімії з пізнішими рухами єретиків –
богумилами й катарами; 3) при цьому поруч з топонімами ґабрської тематики
було виявлено чимало селищ з назвами від кавказьких топооснов; 4) далі було
ідентифіковано топонімічний слід VIII-IX ст. арабів у
Наддніпрянщині, зокрема, людей халіфів Гішама й Гаруна аль-Рашида (див. 1.4); 5) після такої
констатації стали краще зрозу-мілими обставини появи у назвах сучасних
українських сіл арабомовних вказівок на християн-ство – з очевидністю,
як явища, попереднього в часі щодо джигаду; 6) достатньою мірою від-ображені у
топонімії обставини цієї ранньої християнізації IV-VII ст.
були досліджені окремо (див. 1.2); 7) арабська присутність у Наддніпрянщині тривала далі
– і була пов'язана зі спів-працею з каролінзькими майстрами зброї й кольчуг
(див. 1.4), замовниками і користувачами яких ймовірно були печеніги (див. 1.5);
8) неминуче постало
питання про шляхи проникнен-ня арабів до Наддніпрянщини, і слід вивів на албанський
порт Росафа (сучасний Шкодер), назва якого поєднувала тему з уже відомими
історичними подіями в халіфаті (див. 1.6); 9) Росафсько-Моравський шлях для
проникнення на схід і північ Європи могли використовувати передусім маври
Сицилії та Магребу (див. 1.7), водночас це давало пояснення відносно недавньому
албанському мовному сліду в топонімії України; 10) магребський вектор сприяв
віднайденню переконливих ознак перебування над Дніпром людей з емірату
Аглабідів, до чого згодом долучилися дані про зв'язки з еміратами Фатимідів,
Альморавідів, Меранідів (див. 1.7); 11) крім того, у топонімічних контекстах почали
траплятися виразні аналогії до берберських етнонімів (кабілів, туарегів,
берберів-шлех, сіуа та ін.; див. 1.8), що прямо підтвердило правильність
обраного шляху міркувань; 12) заключним аргументом стала низка прикладів тісного
сусідства у Німеччині, Чехії, Україні, Росії топонімів від основ Рибат- і
Ясін-, – що з очевидністю відповідає руху альморавідів, ідеологом яких був
Ібн-Ясін (див. 1.9).
У формі дещо
повніших тез ці міркування можна викласти так:
1.1. Вихідні
(загальновизнані) факти історичної присутності арабів у Центральній Європі. Зв’язки арабів зі Скандинавією. Клади диргемів (Булгар,
Мордовія, Естонія, о. Готланд). Відомості Аль-Ідрісі, Аль-Фарабі. Топонімічні
відповідники історичних і культуроло-гічних фактів. Арабський слід у Чехії,
Польщі, Німеччині. Передмістя Мюнхена Allach і поруч м. Ismaning, на півночі
Німеччини під м. Schwerin – с. Müsselmow. Пор. Ismonys Лит., Ошмяны, Есьманоўцы Білор., р. Єсмань 2, ур. Ошмань у с.
Клишки См, р. і м. Усмань РФ (Ворон. обл.).
Висновки: топонімічні ознаки арабського шляху до Скандинавії існують
в районі Чудського оз., р. Великая і Волхов; є виразні й повторювані ознаки
арабської присутності у топонімії України, Росії, Чехії, Польщі, Німеччини [11,
12]. Топонімія як особливе автентичне джерело для історичних досліджень.
1.2. Арабські
топонімічні свідчення ранішої єванґелізації у Центральні та Середній
Європі по Волгу (с. Саливонки Кв, Залевки Чк,
Сливки, Слабунове Хк < ар. salib ‘хрест’; Клюси, клюса < гр. келіса ‘церква’; Калагарівка Хм < гр. калогер
‘чернець-василіянин’). Участь у єванґелізації IV-VII ст. кельтської і кількох
східних церков: ґотської, сирійської, вірменської, візантійської.
Висновки: з фактів присутности різноетнічних церков східного обряду
і кельтської церкви підтверджено племінну гетерогенність населення
Наддніпрянщини в ранньому Середньовіччі (концепція конгломерату племен О.
Пріцака 1970 [7] і етнічної мозаїчності О. Трубачова 2003 [23]). Виявлено
Вісленський шлях єванґелізаційних контактів від кельтської до сирійської
церкви; додаткові аргументи – назва гр. Ή
Σκοτεινὴ
Θάλασσα букв. ‘Ірландське море’ – як
грецький відповідник назви Балтійського моря у Х ст. (за Костянтином
Порфирогенетом), схожість різьблених кам'яних хрестів у Ірландії та вірменських
хачкарів [5, 18–22]. Відсутність сліду ранньої єванґелізації у Прибалтиці,
Силезії, Помор'ї.
1.3.
Персько-арабський топонімічний слід зороастрійських (габрських) утікачів до Центральної Європи по Скандинавію у VII-VIII ст.
Арабо-перська природа топооснови Габр- з перс. габр ‘зороастрієць’ < ар. кафр
‘невірний’. Знахідка у 1990-х рр. жаровні 800 р. з Багдаду в районі порту
Gävle за
Висновки: укладено картосхему габрського фракталу топонімії Європи
(понад 850 назв), на якій виявлено картину масового сусідства селищ з назвами
від топооснов Габр- і Богумил- у Болгарії, Чехії, Польщі, а також розміщення
топонімів від основи Gabr-, Barzan- ‘барсам’ у Франції в районі м. Альбі й
Каркасону, у Валенсії (Еспанія): Барселона (ідея В. Ставнюка), Gabardes. Це є
остенсивним доказом зороастрійських (а не маніхейських) коренів єретичних рухів
богумилів і катарів у Європі ІХ-ХІІІ ст. [4, 13, 14, 16, 17, 21].
1.4. Топонімічні
свідчення експансії халіфату до Наддніпрянщини від часів халіфа Гішама та його столиці Русайфи (724-743 рр.), – пор. смт Гайсин Вн, с. Гішин Вл, Гайшин Чк,
неподалік від яких розміщені с. Русава
Вн (3 шт.), Русовичі Вл, р. Росава
Кв (2 шт.), р. Росавка. Хронологічна
відповідність цих назв історичним відомостям Хурдадбега про похід Марвана
ібн-Мухаммада у глибину Хозарії 735 р. [3, 8]. У Погорині назви р. Горинь, с. Гориньград (2 шт.), Бармаки
Рв як вказівки на ім’я халіфа Гаруна аль Рашида (784-806 рр.) та його візирів
Бармакидів. Пов’язаність з ними фольклорного сюжету про Змія Горинича і
топоніма «Змійові вали». Назви с. Харалуг,
Корлюгівка, по кілька сіл з назвами Франкопіль, Генріхівка, Дермань, Дерманка
як переконливі повторювані топонімічні ознаки металургій-ного виробництва за
участю каролінзьких зброярів, найнятих або викрадених арабами чи печенігами для
роботи в Погорині і ширше – усюди, де є родовища болотяної руди. Назва р. Мамона Чг – імовірне відображення імені
сина Гаруна аль-Рашида, халіфа Ма'муна.
Висновки: конкретизовано хронологічні рамки тривалої арабської
присутності у Наддніпрянщині: VII – XIII ст. [11-13].
1.5. Топонімічні
свідчення співіснування арабів з печенігами (ісламізовані від 1010 р.). За даними О. Пріцака (1970 р.) більша половина з-поміж 40
великих печенізьких курганів розміщена над р. Росава (ліс Печеніжець). Правляча верства печенігів мала назву кангар. О. Пріцак на підставі листа Св.
Бруно (1008 р.) припускає, що десь тут містилася столиця Пачинакії – місто з
шатер, до якого Бруно після прощання з князем Володимиром дійшов пішки від р.
Стугни за 3 дні. Стара назва р. Росавка (притоки р. Росава) була також Росава
[9, 474]. Це означає, що імовірною основою назви м. Кагарлик Кв на р. Росавка (Росава) якраз і була *кангар-. Разом з «суфіксом місцевості»
тюрк. -лик це дає змогу
рекон-струювати вихідну форму цього топоніма як *Кангарлик ‘кангарське місто’ – столиця держави печенігів. Інші
назви від основи Печеніг- як імовірні другорядні центри печенізь-ких орд
вказані О. Пріцаком у Карпатах (смт Печеніжин
ІФ), на р. Сів. Донець (с. Печеніги
Хк), а також ліс Печеніжець Вн біля
с. Жабокрич. Досліджені О. Баскаковим печенізькі назви родів у межах племені
включають такі геноніми як Куарці-цур, Хубашін-дюла, у яких помічені аналогії з
монг. хорчі ‘нойон латників у
Чингіз-хана’, Кубачі ‘аул
кольчужників у Дагестані’, а з іншого боку – з
топоосновами низки назв в Україні Курч-, Хорт-, Цур- та ін.
Висновки: за топонімічними даними, замовниками кольчуг і зброї,
вироблених каролінзь-кими зброярами в
арабських гамарнях на Погорині, були печеніги. Топонімічна присутність їх засвідчена також на Балканах (Bešenovo, Pečenjevce), що й
зумовлює дальший крок пошуку [21].
1.6. Росафа (Шкодер)
на Моравському шляху з Адріатики до Вісли і Дніпра. Росафа (Rozafa) – середньовічна назва фортеці м. Шкодер, воно ж
тур. Al-Iskanderiyeh > Scutari (Албанія). Річка Бояна (її назва не раз
повторена в Україні) веде від м. Шкодер углиб Балкан до системи приток Дунаю з
промовистими назвами: Велика Морава, Західна Морава, Південна Морава (Югославія), р. Муреш
(Румунія), р. Мур (Австрія,
Словенія), р. Морава (Чехія), – пор.
іст. мавр, укр. мурин ‘араб’. Цей етнонім є імовірною основою також і назви Муравського шляху в Україні. Імена
семітського ономастикону – укр. Михайло, Мануйло, Гаврило, Данило,
рос. нар. Михайла, Гаврила, Данила, болг. Манойло, хорв.
Rafajlo, Manojlo – засвоєні в арабських формах (пор. ар.
mīkāīl(u) [10, 437] тощо). Походження назви Росафа
досі не було предметом вивчення, але у силовому полі присутності ісламізованих
печенігів на Балканах стає помітним яскравий зв’язок назви Росафа з ім’ям
столиці халіфату за часів Гішама – Русайфи, і це вказує на етнічну належність
засновників Росафи. Водночас відкриваються конкретні історичні обставини участі
албанського мовного складника у нашій топонімічній системі (топооснови Щеп-,
Шип-, Димер-, Копист-, Лушн-, Діт‑/Дід- тощо). Крім усього, звідси
випливає і реалістичне пояснення сусідства сіл Шандра і Македони Кв: усуваючи
ілюзію прямої причетності до них первинного імені Александра Македонського, як
і вторинного імені заснованої ним Александрії Єгипетської, в ролі першоджерела
тут найімовірніше виступає третинний онім – середньовічна назва Росафи
(Шкодера, Скутарі): Al-Iskanderiyeh (як відомо, поруч із с. Шандра і Македони є
ще р. і с. Росава Кв).
Висновки: ключова роль Наддніпрянщини та середньовічної назви
фортеці Росафа (сучасне м. Шкодер в Албанії) у виявленні Моравського
(албанського) шляху як парадоксального вектору східної експансії з заходу
[21].
1.7. Через
Росафу йшов потік маврів з емірату Аглабідів (800-903 рр.). Яким же маврам
було зручно використовувати Моравський шлях з Росафи? В Україні виявлено
топонімічний слід людей з емірату Аглабідів (сучасні Туніс, Алжир) і їхньої
столиці Кейравану (тепер у Тунісі): нп Глоби,
Голоби Пл, прізв. Глоба, с. Караван Хк (3 шт.), пор. сусідство с.
Globovića ~ Raotince Серб., частина Альп Karawanken (Австрія, Словенія).
Назви в Україні: Ситихів Лв, Свеса См, Свищі Рв, Свистуни,
Джемільне Лг, Ємільчине Жт,
численні Костянти-нівки також
вказують на міста й селища Алжиру Setif, Sfisa, Djemila,
Qestantina (римська колонія Constantina), – ці аргументи здобуті завдяки
контекстуальному топонімічному підходу. Назва теперішньої столиці Алжиру, м.
Алжир (ар. Al-Djazayir, букв. ‘острови’) очевидно представлена в Україні перекладними
відповідниками Острів, частина яких
розміщена взагалі далеко від річок. Назві алжирського порту Djidjelli відповідають українські прізвища Джежелій, Джеджула;
назві м. Мостаганем – прізвище Стогній, ім’я р. Стугна [21].
1.8. Крім реплік арабських і римських
топонімів Алжиру в Україні виявлено
також шар назв від берберських топооснов, які вказують на участь у джигаді
кабілів, туарегів (tamasheq), берберів-шлех та ін. (топооснови Томаш-,
Шульг-, назви Чорнобаї, Байбузи, Чорний Острів тощо). Етноніму туарегів imazigon [25, 136]
відповідають прізвища укр. Мадзигон, Макогон, лексема обмакогонити. Берберську мову зберігає
населення одного з історичних районів Алжиру – Кабілії, ім’я якої відповідає
назвам в Україні від топооснов Кобил-, Кобел-. Одна з характерних форм
верхнього одягу в Кабілії – накидка з довгими рукавами і башликом від дощу. За
покроєм вона збігається з українським кобеняком.
Як відо-мо, на початку Х ст. династія Аглабідів була скинута і до влади прийшли
Фатиміди. Саме вони зуміли спрямувати подальше невдоволення місцевих
берберських племен на зовнішні завою-вання [1, ІІІ, 507], чого достатньо для
пояснення берберського сліду в топонімії України [21].
1.9. У ХІ ст. ідеологом джигаду став магрибський
богослов Ібн Ясін (помер 1059 р.). За його санкцією для утвердження ісламу в
порубіжних землях берберські племена, активні учасники джигаду з Марокко –
альморавіди – заснували в Габоні (Африка) перший рибат ‘військовий монастир’ [24, 50]. Показано, що історичній пов’язаності ім’я Ібн Ясіна і поняття рибат відповідають у топонімії Європи неодноразові сусідства
селищ з назвами від цих двох топооснов, як-от Rapotín ~ Jesenec, Rapotice ~ Jesenice, Lhota-Rapotina ~ Jasinov, Rybitvi ~ Jesenčany (Чехія), Rabatz ~ Jessnitz (Німеччина), Ripač ~ Jasenica
(BH; + Arapuše, Mislići, Zmajevac, Gnjilovac), Риботень ~ Ясенове См, Рибаси ~ Яснопільщина См, Ропча ~ Ясени
Чв, Ріпчинці ~ Ясениця-Сільна Лв; пор. також
Ροποτό ~
Μαυρομμάτι (+
Σαρακήνα,
Μαυρία,
Δρακότρυπα,
Κουμαρία,
Κρηνίτσα),
Ραπτόπουλο ~
Μαυρόλογγος,
Μαυραχάδες,
Μολόχα,
Καμάρια Грец.; Риботин ~ Подоляки Чг
(фатхаллах) та ін. Етимологія арабського ім’я альморавідів – al-murābitūn букв. 'ті, що з рибату'. Внаслідок механічного перерозкладу в іншомовному
середовищі (альморавіди) саме це
ім’я могло стати першоджерелом як відомого середньовічного етноніма з нечітким
значенням маври, так і низки
класичних топонімів у Європі: Морава,
Моравія, Муравський шлях [21].
ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК: як випливає з викладених
тез, експансія халіфату і пізніших еміратів відбувалася до Центральної Європи
і, зокрема, Наддніпрянщини в обхід Візантії та Хозарії з заходу – через
Моравський шлях; потоки маврів складалися з арабів та берберів. Цей рух був
масовим, експансія мусульман – цілеспрямованою і тривалою. Кінець їй поклала
лише навала татаро-монголів у ХІІІ ст., етапами якої було як послідовне
винищення мусульман-половців (за С. Плетневою) [6, 182-183], так і зруйнування Багдаду ханом Хулаґу і
страта останнього халіфа у 1258 р.
По завершенні евристичного етапу
формування тема набула конкретних обрисів, і дальше наповнення її змістом
залежатиме від масштабів залучених наукових сил.
2. Історичні
рамки
2.0. Як видно з топонімічних ознак, пік міграційних
потоків маврів припадає на часи Аглабідів (800-903) та Фатимідів (909–1171) і
триває за Альморавідів (1063-1147) і Альмохадів (1147–1269). Найпізніші
топонімічні аналоги зберігають ім'я Меранідів (від 1269 р.). Джігад проходив
шляхами, вживаними раніше грецькими і фінікійськими купцями.
3. Дані
топонімії
3.0. Новий етап зіставно-топонімічних
досліджень став можливим внаслідок появи топонімічних покажчиків на електронних
носіях. З досвіду 2006-2010 рр. очевидно, що топонімічні факти з теми є масовими
і неспростовними в цілокупності, хоча окремі назви можуть зазнавати критики
консерваторів. Тому в аргументації варто обмежуватися повніше збереженими
формами топонімів, залучаючи гірше
збережені лише як допоміжний матеріал.
4. Географічна
картина
4.0. Зіставно-топонімічні студії
підтвердили велику рухливість середньовічного населення земель Центральної Європи і суміжних теренів
не лише у період Великого переселення народів ІІ-VІ ст., але й у
подальші часи. Зокрема, топонімічна картина джигаду ширша й насиченіша, ніж
прийнято вважати (пор. карту на рис. 4). Зокрема, до міграційних транзитних
рухів до Наддніпрянщини через Адріатику виявилися залученими місцеві балканські
племена, що видно з збережених численних албанських і сербських топооснов.
5. Антропологічні
аналогії
5.0. Зібрані дотепер факти виявляють низку
аналогій у зовнішності громадян України та країн Магребу, – нерідко з
збереженням у прізвищах українців незаперечних доказів магребського походження
(див. рис. 5).
6-7. Етнокультурні
аналогії
6-7.0. Спостережено також паралелі в
будові житла, одязі, прикрасах.
8. Лексичні
аналогії
8.0. Значно розширено уявлення про
лексичні запозичення з країн Магребу (макогон, обмакогонити, кобеняк,
кобенячитися, мацапура тощо).
9. Перспективи
розвитку теми
9.0. Існують перспективи розширення
тематичної різноманітності дослідження (як-от можливих студій генетичної картини
контактів). Серед матеріалів Інтернету є певні напрацювання з теми для теренів
Західного Середномор'я (див. рис. 9), але детальніших даних для України у
зіставленні з Магребом поки що немає. Найдосяжнішою для початку темою
може стати пошук в Україні осіб гаплотипу за Y-хромосомою E1b1b1b (E-M81) –
визнаним "берберським маркером" і деталізація карти поширення
E1b1b1а2.
10. Підсумки
10.0. Виявлене дотепер достатньою мірою
свідчить про важливість дальшого опрацювання теми для відтворення нових сторін
історичної картини середньовічних етнокультурних контактів Наддніпрянщини.
11.
Література
1. Всемирная
история: В 10 т. – М., 1955-1970.
2.
Гафуров А. Имя и история. – М., 1987.
3.
Древняя Русь в свете зарубежных источников. – М.,
2003.
4.
Ільченко В.І. Відкриття професора Тищенка // Інформагенція «Уніан», 20.05.2009 р.,
http://www.unian.net/ukr/news/news-316809.html
5. Константин Багрянородный. Об управлении
империей. – М., 1990.
6.
Плетнева С.А. Половцы. – М.,
1990.
7.
Пріцак О. Печеніги // Український історик. Журнал укр.істор. товариства.
№ 1-2 (25–27). – Нью-Йорк-Мюнхен, 1970. – С. 95–101.
8.
Рибалкін В.С. Підступність "відомого слова"... // Східний
світ, № 3/2009.
9.
Словник гідронімів України. – К., 1979.
10.
Справочник личных имен народов РСФСР/ Ред. А.В.
Суперанская, Ю.М. Гусев. – М., 1979.
11.
Тищенко К.М. Араби на півночі // Східний світ. – №1/2009. – С. 88-108.
12.
Тищенко К.М. Арабський пласт топонімії України. – К.: Четверта хвиля,
2008.
13.
Тищенко К.М. Волхви – парфянські маги // Матеріали конференції на пошану
акад. НАНУ Н.Ф. Клименко. – К.: КНУТШ, 2009.
14.
Тищенко К.М. Зороастрійський пласт топонімії Європи // Studia
linguistica [Матеріали конференції пам'яті М.Я. Калиновича, 17 березня 2009
р.]. – Vol. 2. – K., 2009. – C. 348-355.
15.
Тищенко К.М. Зороастрійський пласт топонімії Європи // Studia
linguistica [Матеріали конференції пам'яті М.Я. Калиновича, 17 березня 2009
р.]. – Vol. 2. – K., 2009. – C. 348-355.
16.
Тищенко К.М. Половина, половці, поляни // ХІІІ сходознавчі читання А. Кримського
(тези доповідей). – К., 2009.
17.
Тищенко К.М. Поляни і Кияни як реалії зороастризму в топонімії України
(тези) // ХІІ сходознавчі читання А. Кримського (тези доповідей). – К., 2008. –
С. 103-108.
18.
Тищенко К.М. Рання церква IV-VIII ст. у топонімії України // Тищенко
К.М. Етномовна історія прадавньої України. – К.: Аквілон-Плюс, 2008. – С.
406-440.
19.
Тищенко К.М. Східні церкви й пелагіанство у топонімії Європи // Вісник
Львівського ун-ту. Серія філолог. Вип. 45. – Львів, 2008. – С. 46-60.
20.
Тищенко К.М. Східні й західні церкви IV-VI ст. в топонімії України (1)
// Східний світ. №4/2006. – С. 137-147; (2) №1/2007. – С. 127-134.
21.
Тищенко К.М. Східний світ у топонімії України (1, 2, 3) // Східний Світ.
– №3, 4/2009; №1/2010.
22.
Тищенко К.М. Топонімічні докази хрещень у Наддніпрянщині в V ст. // Тищенко
К.М. Етномовна історія прадавньої України. – К.: Аквілон-Плюс, 2008. – С.
441-469.
23.
Трубачев О.Н. Этногенез и культура древнейших славян. Лингвистические
исследования. – М., 2003.
24.
Le petit Robert 2. Dictionnaire universel des noms propres / Sous la dir. de P. Robert. –
25.
Les langues du monde / Sous la dir. de A.
Meillet, M. Cohen. –