ЗАКОНИ МОВОЗНАВСТВА: ЧИ ПОТРІБНІ ВОНИ НАУЦІ

Чи дозріло сучасне мовознавство до статусу справжньої науки? Питання не зухвале і не банальне, адже важливою ознакою дозрівання науки є, як відомо, відкриття специфічних для неї законів. Проте якраз щодо висвітлення навіть уже відомих лінґвістичних законів автори підручників і довідників з мовознавства — у великому боргу.

Законом науки називають фундаментальне правило, яке описує масово повторюване або принаймні повторно спостережуване відношення взаємозалежності (у вказаних межах) між кількома елементарними об'єктами даної науки або їх множинами. Таке правило формулюють якісно (часто на емпіричних засадах) або кількісно (у вигляді формули, рівняння чи графіка; — пор. 39, с. 1028). Найголовніше, що впадає тут у вічі — на відміну від інших суб'єктних інтегрантів науки (див. 26, с. 111 і попередні) — це те, що фундаментальні правила або закони науки відображають глибинні, часом сховані, але суттєві властивості самого її об'єкта. Власне з цієї причини знання законів у кожній науці важливе і ним не випадає нехтувати.

Сучасне наукознавство взагалі вважає, що сáме відкриття законів науки має становити основну (не головну NB) мету і виправдання наукових теорій (4, с. 390-420). Тому прикра відсутність у навчальних і енциклопедичних працях відомостей про численні області застосування давно відкритих законів будови, функціонування й часових змін мови свідчить про несвідому (швидше ніж зумисну) деформацію справжнього стану сучасних лінґвістичних знань. І навіть коли останнім часом солідні довідкові видання таки вміщують окремі статті про лінґвістичні закони, на перевірку не раз виявляється, що більшість із них чомусь існують у певній (краще відомій укладачам?) одній лінґвістичній дисципліні — як-от в історичній фонетиці (див., напр., 11). Це створює хибне враження про якесь виняткове становще такої дисципліни в колі інших розділів мовознавства.

А однак по вузькоспеціальних і важкодоступних виданнях розкидані фрагменти описів та доволі численні посилання майже на дві сотні (!) областей застосування десятка лінґвістичних законів і закономірностей. Серед них — різноманітні розподіли (Зіпфа, Пірсона, Ґауса, — 21), детермінативні послідовності, кореляції, константи, — і немає такої дисципліни сучасного мовознавства, де б уже не були відкриті свої ділянки з певними закономірностями.

Мало того, всі відомі лінґвістичні закони виявилися важливими як для теорії, так і для практики навчання й вивчення мов, дешифровки текстів, укладання словників, граматик, навчальних посібників, оптимізації змісту і сугестивного спрямування публікацій у ЗМІ, інтенсифікації навчального процесу тощо (див. 26, с. 110, 120). Чим же пояснити гідне подиву іґнорування цієї привілейованої, добірної частки лінґвістичного знання, без перебільшення — його найкоштовнішої верхівки? Серед причин можна вказати і на групові інтереси, і на нехіть філологів до математики, і на міждисциплінарний характер деяких з відкритих законів, і на нестроге, "ескізне" формулювання окремих із них. Проте найбільше заважає їх визнанню і системному осмисленню інертність фахового мислення, для якого ці закони не освячені авторитетом визнаних метрів. А тому обминають закони підручники (обидва сенси цієї фрази слушні), адже "годі шукати в кінці дослідження те, що не було закладено як обов'язковий методологічний параметр на його початку" (12).

Знання про лінґвістичні закони вже упродовж століття викликають незмінний інтерес, захоплення, пристраті або різке неприйняття. Вони нетривіальні, попервах видаються парадоксальними, незвичними. Вони — з тої категорії знань, про які так проникливо сказав Геракліт Ефеський: "Якщо ти не сповнений жадання зустріти дещо несподіване, то ти його ніколи й не зустрінеш, адже для тебе це залишиться недосяжним".

Чи не найвразливішим місцем у формулюванні багатьох закономірностей і законів мовознавства залишається їхній приблизний, часом схематичний характер, — неминучий на певному щаблі розвитку науки. То чи варто поспішати й проголошувати ці іноді спрощені за формою правила — закономірностями й законами ? Може, краще почекати й "відкласти на завтра" осмислення цього вже сьогодні нагромадженого знання? В історії науки відомі численні приклади, коли якраз приблизні, спрощені уявлення про об'єкт "відіграли роль своєрідного решета, яке, просіявши окремості, врятувало загальне, допомогло пройти повз деталі та упіймати сутність справи" (24, с. 102). Саме в такий парадоксальний спосіб були відкриті славетні закони Й. Кеплера, К. Максвела, В. Праута й чимало інших. В історичній ретроспективі А.К. Сухотін робить несподіваний висновок: точніші, досконаліші знання (про видимий шлях руху планет, про співвідношення статичних і динамічних характеристик електрики, про атомну вагу хімічних елементів) значно ускладнили б — або й унеможливили — відкриття цих законів.

Тезово викладене зведення відомостей про 85 найважливіших областей застосування чинних законів мовознавства вперше оприлюднене автором в дисертації 1992р. (див. 26, с. 110, 158-159, 169-187, 209-212). Тоді ж було встановлено їхні типи — їх виявилося 5 — і обґрунтовано класифікацію. На жаль, висловлена 10 років тому настанова автора досі лишається актуальною, якщо не злободенною: "Важливо наголосити на потребі кращого, новішого висвітлення, — зокрема, в нормативних курсах мовознавства — вже нагромаджених знань про лінґвістичні закони, беручи до уваги їхню першорядну роль для формування дослідницької позиції майбутнього фахівця, адже 'всякий закон науки, правильно відображаючи дійсність, разом з тим показує, як треба вести дослідження у відповідній сфері буття; будучи пізнаним, він у певному розумінні стає також методом пізнання' (32, с. 287)" (див. 26, с. 120). Розгортаючи тепер тезу, наводимо далі вже 180 відомих областей прояву чинних законів і закономірностей сучасного мовознавства, водночас розташовуючи їх в рамках оптимальної класифікації, опрацьованої на підставі лінґвістичної метатеорії.

0. Загальнолінґвістичні закони

— надгалузеві закони будови, функціонування і розвитку лінґвосфери як світової системи етномов і мовлення. Найважливішою з поки що виявлених завдяки метатеоретичному підходу найзагальніших кількісних закономірностей будови і функціонування світової системи етномов є встановлений ґаусів характер кількісного розподілу членів монотонно спадної за масштабом послідовності з 21 компонента лінґвосфери: від summum genus (лінґвосфера з цілому) — через етномови кількох калібрів, їхні складові діалекти, говірки, вернакули, ідіолекти — доробки, ансамблі їх творів, самі твори і їх частини; синтаксичні комплекси, пропоземи, синтагми, словоформи; основи, морфеми/аломорфи, артикулеми/артикуляти — аж до infima species (диференційні ознаки артикулем). Як з'ясовано у спеціальному дослідженні (див. 26, с. 203), цей розподіл являє собою досі невідому область прояву залежності Ґауса. При цьому додаткове розрізнення планів інваріантів (мови, норми) та варіантів (мовлення, реалізації) елементарних об'єктів внутрішньої лінґвістики має наслідком графічне розрізнення обох відомих версій геометричного зображення Ґаусової функції.

1. Закономірності коктрастивно (А) - порівняльної (Б) лінґвістики

— закономірні особливості будови, функціонування та історичних змін цілих етномовних систем у їхніх взаємних контактах, — як мовленнєвих (переклад), так і мовних (запозичення).

1.1. Розподід 3іпфа

А. Синхронія. В галузі контрастивно-зіставного мовознавства встановлено зіпфів характер ранґового розподілу етномов світу за демографічною, економічною, мовно-політичною і культурною потужністю відповідних етноновних колективів. При цьому останній параметр простежено для мов оригіналів перекладних видань, мов їхніх перекладів (див. 26), мов інформаційних новин ЗМІ, мов використаних наукових джерел, на які є посилання у друкованих працях (33), а також для визначення загального культурного альбедо мов. Сумарний ранґовий розподіл найпоширеніших етномов пов'язаний з традиційним і нестрогим віднесенням їх до числа вегікулярних (13). Виявлено прояви дії закону Есту-Зіпфа у перекладі: кількість перекладних еквівалентів повнозначних і службових слів спадає разом з їх частотністю (див. 26).

Б. Діахронія. До порівняльно-історичного мовознавства відносяться ще дві області застосування розподілу Зіпфа: ранґовий розподіл родин мов за числом етномов у кожній родині та за сумарною демографічною потужністю родин (див. 26). Розподіл Зіпфа характеризує також сумарну економічну, мовно-політичну і культурну потужність множин мовців за родинами мов.

1.2. Розподіл Ґауса

А. Синхронія. Тут область застосування закону поки що не виявлена (далі позначено "?").

Б. Діахронія. Тут розподіл Ґауса властивий для динаміки історичного розвитку згаслих мов, а також для демографічної потужності споріднених мов (див. 26).

1.3. Детермінативні послідовності

А. Синхронія. Досі виявлені: ДП запозичень складних понять з вегікулярних мов; ДП запозичень реалій з локальних мов; ДП різноетнічної спрямованості перекладу в демократичних та ідеологізованих суспільствах.

Б. Діахронія. Перша ДП інтеграції мов: формування мовних ліг географічно сусідніх різносистемних мов; друга ДП інтеграції мов: асиміляція мов етноменшин; ДП прадавньої диференціації мов: системна близькість мов архаїчної структури і пізніша варіативність нових мов (11, с. 135).

1.4. Кореляції

А. Синхронія. К. семантики лексичних запозичень і соціостатусу мови-донора й мови-отримувача (пор. вище, п. 1.3.А).

Б. Діахронія. Фонетична К. споріднених мов; лексична К. споріднених мов (напр., української та російської, — див. 26); кореляція ареалів мовних родин і рас людства (26); К. мов (мовних груп) і генетичних популяцій Каваллі-Сфорца (див. 26).

1.5. Константи

А. Синхронія. Статистичні К. розподілу літер/звуків у текстах даної етномови (56, 10, 30); К. диференційних лексичних відстаней етномов (26); К. Мілевського (48).

Б. Діахронія. Друга К. Сводеша: порівняльна відстань лексичних базових списків двох сучасних споріднених мов (22).

2. Закономірності аксіологічної лінґвістики

— закономірні особливості будови, функціонування й історичних змін етномовних аксіолектів: діалектів, говірок, вернакул — у процесі мовленнєвої комунікації.

2.1. Розподіл Зіпфа

А. Синхронія. Тут виявлено прояви дії закона Есту-Зіпфа в терміносистемах (Тищенко, Федорова, 1988; — див. 26) , в жанрах (56, 34, 5) і стилях (38, 5).

Б. Діахронія. ?

2.2. Розподіл Ґауса

А. Синхронія. ?

Б. Діахронія. Перша і друга залежності Єркса-Додсона та правило Берча у навчанні іноземної мови (26, 29).

2.3. Детермінативні послідовності.

А. Синхронія. ДП обміну "ендоетно-мовних" запозичень між літературним діалектом і рештою говірок етномови; ДП термінологічних рядів.

Б. Діахронія. ?

2.4. Кореляції

А. Синхронія. ?

Б. Діахронія. Правило Áсколі; правило периферійних архаїзмів (див. 26); К. типів ізоглос Вейнена (56).

2.5. Константи

А. Синхронія. Лексичні К. стилів (34, с. 925-931).

Б. Діахронія. Перша К. Сводеша: історична відстань базового лексичного списку до лексики письмових пам'яток цієї ж мови або її предка (22).

3. Закономірності ідіолектології

— закономірні особливості будови, функціонування та історичних і вікових змін ідіолекту (у філогенезі та онтогенезі) — на рівні цілих ідіомовних доробків, ансамблів текстів, окремих текстів та їхніх частин.

3.1. Розподіл Зіпфа

А. Синхронія. Саме тут виявлено найважливіший лінґвостатистичний закон Есту-Зіпфа (1916, 1932) в розпізнаванні слів різних текстів і закон Ґіро (1959) в розумінні змісту текстів (47); залежність Бредфорда передбачає виділення трьох "зон Бредфорда" у тому ж розподілі Есту-Зіпфа на масиві наукових текстів різних авторів (36,33).

Б. Діахронія. Початкова й кінцева половини залежності Ебінгауза-Джонза (див. 23) як своєрідного сполучення двох зіпфових розподілів.

3.2. Розподіл Ґауса

А. Синхронія. Розподіл обсягів ідіословників; розподіл речень твору за їх довжиною у словах (див. 1, 5, 26, 33, 43, 44).

Б. Діахронія. Часовий розподіл засвоєння словника дитиною (38, 46); кількість слів за добу мовлення у дітей (38); динаміка "текстової активності" вчених за віком (33).

3.3. Детермінативні послідовності.

А. Синхронія. ДП жанрів мовленнєвого мислення де Боно (див. 26).

Б. Діахронія. Перше і друге правило Йоста (50); ДП становлення мовних знаків в онтогенезі від сугестивних до інформативних (Піаже, Поршнев, 20); ДП етапів засвоєння іноземної мови FIXAT (див. 26); ДП історичної еволюції ідіосинтаксису в онтогенезі від прагматичного до синтаксичного способу (11, с. 135).

3.4. Кореляції

А. Синхронія. К. частотності слів словника і словоформ тексту (26, с. 243); К. розподілу ідіословників і IQ (33, с. 306).

Б. Діахронія. Кореляційна гіпотеза мовної рекапітуляції Піаже (28); К. ступенів ідіо-освоєння рідної та іноземної мов (28); К. Мандельброта: вік підлітка і коефіцієнт В (19, с. 287); К. розподілу вчених за віком і за науково-текстовою продуктивністю (33); К. залежності Ебінгауза-Джонза у навчанні та спортивному тренуванні (28); кореляційна схема діагностики афазій у правші (10).

3.5. Константи

А. Синхронія. Індекс читальності Флеша (13); К. Мілера (6).

Б. Діахронія. Перформаційні К. частин мов (26, с. 256); семантичні універсалі (якісні К. — 11).

4. Закономірності синтактики

— закономірні особливості будови, функціонування й історичних змін синтактичної структури етномов у процесі її синтагматичної реалізації та парадигматичної організації індивідом.

4.1. Розподіл 3іпфа

А. Синхронія. Сюди належать: І закон Есту-Зіпфа в його канонічному вигляді (1932, — див. 58), а також ІІ закон Есту-Зіпфа (закон Зіпфа-Флеша) про середню довжину слів у зв'язку з їх частотністю (40); закон 3іпфа-Гердана про більшу сполучуваність частотних слів (див. 26); закон Зіпфа-Ґіро: що слово менш частотне, то таких слів більше (43); закон Чистякова-Крамаренка: що більше значень у слова, то менше таких слів (35); залежність інтервалів: що довший інтервал між двома появами одного слова, то менше таких інтервалів (16); розподіл прийменників за частотою (35); дві області застосування закономірності Есту-Зіпфа у словотворі: розподіл продуктивних префіксів залежно від їх довжини і розподіл продуктивних основ залежно від їх частоти (35), а також залежність кількісного складу словотвірних рядів від частоти включених до них слів (54). Ескізно намічена закономірність Мілевського: що більше фонем у системі певної етномови, то коротша в ній середня довжина морфеми (48). Статистика пауз вагання: 2-вершинна залежність Пірсона — за Бумером (див. 26, с. 241). Нарешті, дивовижна статистика розподілу звукових кластерів залежно від їх довжини у фіналах слів (35, с. 40), — тоді як розподіл їх в ініціалях тих самих слів характеризується залежністю Ґауса (!), — див. нижче.

Б. Діахронія. Розподіл синтагм за довжиною в еволюції мови (?)

4.2. Розподіл Ґауса

А. Синхронія. Розподіл звукових кластерів залежно від їх довжини в ініціалях слів: 2-вершнний (35); розподіл кількості слів залежно від довжини звукових кластерів у їх складі (35); розподіл слів за довжиною у словнику (35, 34) та в тексті; середня продуктивність основи іменників залежно від її довжини (35).

Б. Діахронія. ?

4.3. Детермінативні послідовності

А. Синхронія. ДП синтактики (11, с. 335); ДП сандгі (для окремих мов); ДП Ґрінвуда-Юла (2); ДП немаркованих членів опозиції: вони завжди частотніші від маркованих (11).

Б. Діахронія. ДП Ґівона: "сьогоднішня морфологія — це вчорашній синтаксис" (11, с. 135); ДП контенсивних типів етномов за Климовим (8); ДП історичних етапів семантичного розвитку мов (11, с. 535); ДП історичного формування займенників, їх походження з дифузних комунікативних елементів; ДП історичних етапів формування категорії дієслівного часу; ДП розвитку іменних класів у суагілі за матеріалами Огли (див. 26, с. 257); ДП історичного розвитку службової та повнозначної лексики (56, 26).

4.4. Кореляції

А. Синхронія. К. синтаксичних явищ у географічно сусідніх мовах.

Б. Діахронія. К. контенсивних типів мов і мовних філ (див. 26); К. синтактичних стадій розвитку мови (контенсивних типів мов) і мислення (логік) за Лосєвим і Климовим (див. 26, с. 254-255).

4.5. Константи

А. Синхронія. К. Мілера у синтаксисі за Інґве (6); К. Мілера в контрастивній парадигматиці: як кількісна межа числа перекладних еквівалентів повнозначних слів (Тищенко, Тимощук, 1978; — див. 26); 10 логічних типів прислів'їв як універсалія (Тищенко, 2002, — див. ); К. службової лексики: 46% (35, 31); універсалі синтактики (11, с. 535).

Б. Діахронія. ?

5. Закономірності сигніфіки

— закономірні особливості будови, функціонування й історичних змін знакової сторони етномов у їхній аксіологічній реалізації індивідами.

5.1. Розподіл Зіпфа

А. Синхронія. Сюди належать: ІІІ закон Зіпфа (пряма залежність Зіпфа-Юла): про кількість значень слова у зв'язку з його частотністю (40), розподіл частоти літер у тексті (33), голосних і приголосних у мовленні, звукових кластерів за дзвінкістю і глухістю, за тривалістю і миттєвістю у текстах і словнику; розподіл середніх частот звукових кластерів залежно від їх довжини; розподіл частоти слів з певним, суфіксом за наголошеним голосним (всі — 35).

Б. Діахронія. IV закон Зіпфа: що слово частотніше, то воно давніше (3, 41).

5.2. Розподіл Ґауса

А. Синхронія. Статистичний розподіл літер у рядках тексту або у строфах вірша (35), частотність звукових кластерів залежно від їх довжини (35); розподіл фрикативних звуків в етномовах інформаційного банку даних UPSID (38).

Б. Діахронія. Кількість префіксів залежно від їх довжини (35); розподіл морфем у словнику за довжиною (19).

5.3. Детермінативні послідовності

А. Синхронія. ДП позиційних змін звуків: асиміляція, акомодація, дисиміляція, гаплологія та ін.; ДП сигніфіки: імплікації (11, с. 535).

Б. Діахронія. ДП потрійної інтердикції у становленні мовного знака — прояв закону заперечення заперечення, за Поршневим (20); ДП становлення мовних знаків у філогенезі від сугестивності до інформативності (20); ДП історичної еволюції фонем у даній мові або групі мов: 23 автори (усі — 11).

5.4. Кореляції

А. Синхронія. Кореляції лексичних явищ у географічно сусідніх мовах (?)

Б. Діахронія. Закон Елькоста в історії становлення мовного знака за Поршневим (20); кореляції еволюційної морфології Чекановського (11, с. 419).

5.5. Константи

А. Синхронія. Універсалі сигніфіки (11, с. 535): компактні/дифузні, категорії означеності/неозначеності, множини та ін.; К. Голованя-Старинця: семантична глибина словника (див. 9, 7); обмеження загального числа фонем у системі: універсалія (11, с. 535); кількісне співвідношення голосних і приголосних у звуковому ланцюжку (≥2); те саме у мовній системі (35).

Б. Діахронія. Три К. Кожевникова-Чистович (див. 26); обмеження числа голосних фонем у системі як фонетичний прояв закону Вебера-Фехнера (26, с. 220); часові К. етапів внутрішньо-мовленнєвої активності (див. 26, с. 238).

* * *

Таким чином, навіть за наведеним (неменуче неповним) переліком виявляється, що в науковому обігу сучасного мовознавства побутує досі несистематизоване знання про 180 закономірно влаштованих областей мовного об'єкта. Кількісний підсумок щойно викладеної їх систематизації виглядає так (див. табл. 1). Звичайно, в цих майже двох сотнях областей мовних явищ діють значно менше типів закономірностей, їх на порядок менше: це — розподіли Зіпфа, Ґауса, Пірсона; детермінативні послідовності або імплікації ("якщо А, то В"); кореляції ("якщо А і В, то аналогічно А₁ і В₁"); десяток різноманітних числових констант, як-от коефіцієнт Мандельброта у складі залежності Есту-Зіпфа; залежність Ебінгауза-Джонза як своєрідне поєднання двох проекцій розподілу Зіпфа; основний психофізичний закон Вебера-Фехнера; закон Елькоста і, нарешті, загальнофілософський закон заперечення заперечення. Зведений корпус законів виявився, таким чином, різнорідним, як і в інших науках. У даній статті йшлося лише про констатацію фактичної наявності всіх цих законів в рамках єдиної науки про мову. Разом з тим, непояснимим парадоксом сучасного періоду розвитку мовної теорії продовжує залишатися одностайне ігнорування переважної більшості названих законів чинними підручниками, посібниками й енциклопедичними довідниками з мовознавства. Звідси й постає питання, винесене в заголовок статті.

Література

1. Алексеев П.М. Квантитативная типология текста. — Ленинград, 1988.

2. Андрющенко З.М. К вопросу об использовании коэффициента стабильности в качестве меры употребительности // Исследования в области вычислительной лингвистики и лингвостатистики. — Москва, 1978. — С. 3-40.

3. Арапов М.В., Херц М.М. Математические методы в исторической лингвистике, — М., 1974.

4. Баженов Л.Б. Строение и функции естественнонаучной теории // Синтез современного научного знания. — М., 1973. — С. 390-420.

5. Головин Б.Н. Язык и статистика. — М., 1971.

6. Ингве В. Гипотеза глубины // Новое в лингвистике. Вьш. 4. — М., 1965. — С. 126-138.

7. Караулов Ю.Н. Общая и русская идеография. — М., 1976.

8. Климов Г.А. Принципы контенсивной типологии. — М., 1983.

9. Лук А.Н. Мышление и творчество. — М., 1976.

10. Лурия А.Р. Основы нейропсихологии. — М., 1973.

11. ЛЭС — Лингвистический энциклопедический словарь // Ред. В.К. Ярцева. — М., 1990.

12. Мареев С.Н. Диалектика логического и исторического и ее место в логико-методологической концепции Маркса // Вопросы философии. — 1977. — № 2. — С. 36-45.

13. Моль А. Социодинамика культуры. — М., 1973.

14. Налимов В.В. Вероятностная модель языка. — М., 1979.

15. Носенко И.А. Начала статистики для лингвистов. — М., 1981.

16. Орлов Ю.К. Модель частотной структуры лексики // Исследования в области вычислительной лингвистики и лингвостатистики. — М., 1978. — С. 59-118.

17. Орлов Ю.К. Невидимая гармония // Число и мысль. Вып. 3. — М., 1980. — С. 70-106.

18. Пиотровский Р.Г. Информационные измерения языка.— М., 1968.

19. Пирс Дж. Символы, сигналы, шумы. Закономерности и процессы передачи информации. — М., 1967.

20. Поршнев Б.Ф. О начале человеческой истории. Проблемы палеопсихологии. — М., 1974.

21. Радіотехніка. Енциклопедичний навчальний довідник // Ред. Мазор Ю.Л., Мачуський Є.А., Правда В.І. — Київ, 1999.

22. Сводеш М. К вопросу о повышении точности в лексикостатистическом датировании // Новое в лингвистике. Вып. 1. — М., 1960. — С. 53-87.

23. Смирнов А.А. Избранные психологические труды. В 2-х т. Т. 2. — М., 1987.

24. Сухотин А. Превратности научных идей. — M., 1991.

25. Тищенко К.H. Лингвостатистические законы и содержание обучения языку // Вестник Киев. ун-та. Романо-герм. филология. Вып. 19. — К., 1985. — С.3-8.

26. Тищенко К. Метатеорія мовознавства. — К., 2000.

27. Тищенко К.Н. О фонологическом приложений закона Вебера-Фехнера // Вестник Киев. ун-та. Романо-герм. филология. Вып. 14. — K. 1980. — С. 6-8.

28. Тищенко К.H. Пределы действия закона Йеркса-Додсона в обучении языку // Методические указания по проблемам преподавания иностранных языков в вузе. Тезисы докладов. — К., 1989. — С. 5-6.

29. Тищенко К.Н., Магушинец И.И. Экспериментальная романская группа ЭРГ: освоение резервов интенсификации // Вестник Киев. ун-та. Романо-герм. филология. Вып. 22. — К., 1988. — C. 109-114.

30. Українська частотна граматика // Укл. К.М. Тищенко. — Львів, 1991.

31. Учбові завдання до інтенсивно-корективного курсу французької базисної граматики // Укл. К.М. Тищенко. — К., 1984.

32. Філософський словник // За ред. В.І. Шинкарука. — К., 1973.

33. Хайтун С.Д. Наукометрия. Состояние и перспективы. — М., 1983.

34. Частотный словарь русского языка // Ред. Л.К. Засорина. — М., 1977.

35. Чистяков В.Ф., Крамаренко Б.К. Опыт приложения статистического метода к языкознанию. — Краснодар, 1929.

36. Чурсин Н.Н. Популярная информатика.— К., 1982.

37. Шайкевич А.Я. Гипотезы о естественных классах и возможность количественной таксономии в лингвистике // Гипотеза в современной лингвистике. — М., 1980.

38. Enciclopedia Cambridge delle scienze del linguaggio. — Bologna, 1993.

39. Enciclopedia Zanichelli ' 1996 / A cura di Edigeo. — Bologna,1995.

40. Encyklopedia językoznawstwa ogólnego. — Wrocław, 1999.

41. Estoup J.-B. Les gammes sténographiques. — Paris, 1916. (4-е éd.).

42. Guiraud P. Zagadnienia i metody statystyki językoznawczej. — Warszawa, 1966.

43. Heinz A. Dzieje językoznawstwa w zarysie. — Warszawa, 1978.

44. Herdan G. Language as Choice and Chance. — Groningen, 1956.

45. Herdan G. The Advanced Theory of Language as Choice and Chance. — Boston, 1966.

46. Justicia F. El desarrollo del vocabolario. Diccionario de frecuencias. — Granada, 1995.

47. Lehnert M. Der Englische Grundwortschatz. — Leipzig, 1975.

48. Milewski T. Językoznawstwo. — Warszawa, 1965.

49. Nowakowska M. Psychologia ilościowa z elementami naukometrii. — Warszawa, 1975.

50. Okoń W. Słownik pedagogiczny. — Warszawa, 1975.

51. Pisarek W. Frekwencja wyrazów w prasie — Kraków, 1972.

52. Saukkonen P. e.a. Suomen kielen taajuussanasto. — Porvoo, Helsinki, Juva, 1979.

53. The Teacher Word Book of 50.000 Words / Bу E.L. Thorndike, I. Lorge. — NY, 1972.

54. Tyschenko K., Rudyj B. A Frequency Dictionary of Finnish Word Building. Preprint. — Kyiv, 2002.

55. Weijnen A. The Value of the Map Configuration: Special issue of the "Mededеlingen van de Nijmeegse Centrale voor Dialect- en Naamkunde". — Nijmegen, 1977.

56. Wierzbicka A. O języku — dla wszystkich. — Warszawa, 1967.

57. Yule G. The Statistical Study of Literary Vocabulary. — Cambridge, 1944.

58. Zipf G.K. The Psychobiology of Language. An Introduction to Dynamic Philology. — Boston, 1935.

Галузі мовознавства	1. Законом. Зіпфа	2. Законом. Ґауса	З. Детерм. послідовн.	4. Кореляції.	5. Константи	Усього
Загальне мовознавство		1 + 1 = 2				1 + 1 = 2
Контрастивне мовознавство	9 + 8 = 17	0 + 5 = 2	3 + 4 = 7	1 + 4 = 5	3 + 1 = 4	16 + 19 = 35
Аксіологічне мовознавство	3 + 0 = 3	0 + 3 = 3	2 + 0 = 2	0 + 3 = 3	1 + 1 = 2	6 + 7 = 13
Ідіолектологія	3 +2 = 5	2 + 3 = 5	1 + 5 = 6	2 + 6 = 8	2 + 2 = 4	10 + 18 = 28
Синтактика	13 + 1 = 14	5 + 0 = 5	4 + 8 = 12	1 + 2 = 3	5 + 0 = 5	28 + 11 = 39
Сигніфіка	9 + 1 = 10	4 + 2 = 6	5 + 25 = 30	1 + 2 = 3	7 + 7 = 14	26 + 37 = 63
Разом	37+ 12 = 49	12 + 11 = 23	15 + 42 = 57	5 + 17 = 22	18 + 11 = 29	87 + 9З = 180

Усього

Разом