Костянтин ТИЩЕНКО

 

ЛІДСЬКО-ЛОЇВСЬКЕ ВІДЛУННЯ БЕРЕСТЕЙСЬКИХ ГОВІРОК

 

Характерні групи говірок білоруської мови сполу­чаються на лінгвістичній карті в смуги, витягнуті одна понад одною в широтному напрямі, наче шари тістеч­ка. Певна частина власне білоруських говірок пошире­на й за межами теперішньої Білорусі (див. карту). З іншого боку, до складу Білоруської РСР від 1939 ро­ку був включений говірковий масив Берестейщини, український мовний характер якого у фахівців не ви­кликає сумнівів. Зокрема, тут майже немає ані типово­го білоруського чи російського акання (карти 9, 10, 11 БГ¹), ані цекання (теля, телята, телятам — при загальнобілоруських цяля, цялята і т.д.). З рештою українських говірок берестейські єднають численні морфологічні риси, як-от збереження прадавніх від­мінкових закінчень -ові, -еві (на пневі, канцдві, теляткаві, лўгаві — пор. карти 3, 4 БГ) тощо.

У мовному відношенні берестейські говірки разом з волинськими являють собою частину поліських (що, зрештою, є природним наслідком тривалого доісто­ричного, а потім і історичного розвитку Берестейщини як частини Волині з єдиною адміністративною систе­мою і єдиним гербом:  срібний хрест на червоному щиті). За програмою діалектологічного Атласу української мови на території Білорусі обстежено 35 сіл україномовного масиву Берестейщини (№ 616-649, 652), — що становить 5% опорної сітки пунктів спостереження цього тому атласу. Вони пред­ставляють переважно 11 адміністративних районів:  Березівський, Берестейський, Дорогичинський, Іванівський, Кам’янецький, Кобринський, Ляховицький, Малоритський, Пинський, Пружанський, Столинський².

Прадавню органічну пов’язаність берестейських говірок не лише з рештою волинських, але з усією сис­темою українських діалектів у цілому добре видно в кожній з майже 400 карт атласу. Підсумовано ці зв’язки в синтетичних картах № 390 — 393, остання з яких має промовисту назву «Берестейсько-поліські ареали». Про українську природу цих говірок яскраво свідчать також і берестейсько-карпатські сепаратні мовні зв’язки типу:  людьдм (263), на коньдх (205), батьковії діти (222), люб’ю, роб’ю (238), лбмню (239) і чимало inßyx (dyv. karty # 7, 61, 62,64, 77, 78, 81, 85, 161, 166, 206 та ін.). Східна група берестейських — турово-пинські говірки на правобережжі Прип’яті — також являє собою географічне продовження рів­ненської групи поліських говірок української мови:  ратай (орач) (312), урозклад (313), сім год (353), низький на очі (короткозорий) (372) і десятки інших явищ (dyv. karty # 4-26,28-36,49-52,57,94,100,101, 152, 172, 176-181, 189, 195, 201, 202, 248, 272, 310 ta in.).

У неупереджених наукових концепціях, починаючи від класичного твору Є. Карського (1903 р.)³, берестей­ські говірки ніколи не розглядалися як належні до білоруської мови. їх відділяє від власне південно-білоруських говірок (3-я група Карського) т. зв. кам’янецько-столинське пасмо ізоглос (карти 15, 16 БГ), яке практично є мовною проекцією північної межі поширення літописного племені волинян⁴. Ця ж сама лінія «Кам’янець-Столин» є також північною межею ранньослов’янських археологічних культур — корчацької, пізньозарубинецької, а ще раніше — мілоградської, основна частина пам’яток яких зосереджена в Українському Поліссі⁵. Далі на північ, у городенсько-хойницькій смузі білоруських говірок, спостерігається розмаїття застиглих архаїчних дифтонгів — знову ж, як і в поліських говірках української мови:  ліес, біелы, дуом, куонь тощо.

Аналізуючи самі лише ізоглоси окання/акання, у недавній своїй розвідці В.Чекмонас доходить вагомого висновку про те, що первісне окання південно-західних білоруських говірок було лише з часом витіснене акан­ням:  «До появи акання... на території майбутніх пів­денно-західних білоруських говірок було поширене окання, наявність якого разом з іншими вказаними рисами робило їх природним продовженням півден­ніших власне українських говірок»⁶. Науковою заслу­гою сучасних діалектологів Білорусі А.Падлужного, В.Чекмонаса, І.Бурлика стало відкриття в городен-ських білоруських говірках фарингальної вимови фонеми г [h]⁷, за оминання відомостей про яку ака­демік Ф. Філін докоряв укладачам ДАБМ іще 1972 ро­ку⁸. Разом з названими пережитками окання цей важливий науковий факт доводить, «що говірки даної території за походженням пов’язані з південнішими східнослов’янськими говірками, на основі яких згодом сформувалися сучасні говірки української мови»⁹.

На північ від городенсько-хойницької смуги говірок простягається чи не найцікавіше явище білоруської діалектології — лідсько-лоївське пасмо ізоглос. Найдивовижніше, що воно проходить рівнобіжно до кам’янецько-столинського пасма як північної межі берестейських говірок, поділяючи білоруські говірки майже навпіл. При цьому воно заторкує всі рівні мовної системи — фонетику, морфологію, лексику, синтаксу. Опис цього пасма на рівні мовних фактів — хресто­матійно відомий, проте досі бракує його переконливої історичної інтерпретації. На думку В.Чекмонаса, причиною цього є «брак у білоруському мовознавсті традиції історично-лінгвістичної інтерпретації ізоглос, конфігурація яких описана або уточнена в повоєнний час»¹⁰. Здається, не в останню чергу це пов’язано і з позалінгвістичними причинами — з небажанням до­слідників займатися штучно створеною адміністративно-етномовною проблемою. «Дуже показово у зв’язку зі сказаним, що у фундаментальних працях П.Векслера (1977) і Г.Шевельова (1977) спеціально не аналізується генеза практично жодної з білоруських

 

Розміщення українських берестейських та білоруських говіркових масивів

Умовні позначення

Вертикальне штрихове тло — говіркові масиви української мови поза межами України. Похиле штри­хове тло — говіркові масиви білоруської мови поза межами Білорусі. Рідшими штрихами позначено пере­хідні говірки (ЗСЮФ, карта після с.64). Цифрами по­значені:

1. Лідсько-лоївське пасмо ізоглос (БГ, карта 18;  по­вторено:  ТЮФ, s.58).

2. Південна межа цокання в білоруській мові (рукавіцка, сястрьщка — БГ, карта 54;  ЗСЮФ, с.328, карта).

3. Північно-східна межа щілинного г [8]:  далі — про­ривне [g] (ЗСЮФ, с 181, карта).

4.  Приблизна південно-західна межа щілинного г [8]:  далі на південь — фарингальне [h] (Чекмонас, s.33).ізоглос, хоча авторам були приступні ДАБМ (1963) і «Лінгвістичная геаграфія...» (1969) ... Через названі причини спроби зрозуміти основні моменти історії формування навіть дуже добре відомих явищ біло­руських говірок виявляються аж ніяк не банальним завданням...»¹¹. З аналізу типових опозицій лідсько-лоївського пасма ізоглос¹² можна помітити певні загальні тенденції:  збереженість на південь від пасма пережитків окання, фарингальної вимови r [h], вузь­ких [ё], [о]¹³, форм двоїни (дзве хаце, вакне)¹⁴, діє­слівного закінчення -мо;  скорочення флексії прикмет­ників жіночого роду (нова хата, нову хату);  втрату приголосної у флексіях дієслів (ідзе, кажа) тощо. Характер змін на північ від пасма відразу важче уза­гальнити:  тут є і ендемічні білоруські наголоси (нагў, руку, ваду) і аналогічна до російської морфологія (новая, новую;  спім, ідзем) тощо.

Надзвичайно цікаве і мало відоме славістам лін­гвістичне явище — ізоглоса 2 нашої карти, на північ від якої в говірках так званої 6-ї групи Карського поширене цокання (!). Є воно і в смоленських говірках (5-а група Карського¹⁵). На відміну від типово білоруського цекання-дзекання (бярэць, сесць, сядзім, ідзеш), цокання полягає в нерозрізнюванні фонем ц/ч (рукавіцка, сястрьщка);  воно масово поширене в північноросійських говірках (тўця, црево, ддцка, сцдтка), в сусідній латиській мові (де воно є систем­ним), у сусідній польській (як частина мазуріння) та в деяких інших мовах Європи — як можливий слід протофінського мовного субстрату. На «фінський слід» вказують і наявні на Полоччині конструкції типу:  тап’іць баня, вбзера высахшы, сын прыёхаўшы (карти 14, 62 BH) towo.

Ще далі на північ власне білоруські говірки вже поза межами Білорусі сягають ізоглоси 3 на карті, де закінчується «південна» щілинна вимова г як [8] і почи­нається «північна» проривна вимова [g]. Проте пере­хідні білорусько-російські говірки поширені й далі на схід від Смоленська — до Брянська, В’язьми й Ґаґаріна.

Загальне враження щодо характеру змін мовних явищ при переході до щораз північнішої діалектної смуги таке:  по-перше, смуги діалектів, як згадано, — майже рівнобіжні, що говорить про велику давність і масовість мовних процесів при формуванні їх;  по-друге, що далі на північ, то менше аналогій з українським мовним матеріалом, зате більше з росій­ським, аж до діалектних явищ з балтійсько-фінськими відповідниками. Справді, просуваючись з півдня на північ, ми переходимо від типово українських мовних явищ Берестейщини без цекання і майже без акання (теля, маладдму, тэе, жнімо, пийте, [п]лядите)

— через городенсько-хойницькі говірки з іще численними українськими аналогіями (цяля, аб мала-ддм, тое, жнем, пеце, [Щлядзеце;  нова хата, нову хату;  аб людзях, хмара, качка;  бярэ, грэе, сесці, несці, ямб, дамо;  пагнаў валы, карбвы;  ехаў на кане, на возе)

— до північно-східних говірок уже з російськими аналогіями — на північ від лідсько-лоївського пасма ізоглос  (цялёнак,  аб маладым, тэй, жнём,  піця, ^]лядз’іця;  новая хата, новую хату;  аб людзёх, туча, вўтка;  бярэць, грэіць, сесць, несць, ядзім, дадзім, ядзём, дадзём;  пагнаў валбў, карбў;  ехаў канём, возам)

— і нарешті до браславсько-полоцьких явищ з балтсько-фінськими аналогіями (рукавіцка, сястрьщка;  тапіць баня, вбзера высахшы, сын прыёхаўшы).

Таким чином, ключову позицію в цих ступеневих переходах посідає саме лідсько-лоївське пасмо ізо­глос:  воно являє собою крайній північний рубіж цілком очевидних українських мовних впливів, своєрідний «вододіл» між українсько-орієнтованими і російсько-орієнтованими аналогіями білоруських мовних явищ. Такого висновку може дійти читач і сам, уважно ознайомившись з даними таблиці, у якій ми звели мовний матеріал карт БГ №14, 17, 18, 19, 20, 51. Треба віддати належне Московській діалектологічній комісії, яка ще 90 років тому визнала за доконечне взяти в ролі критерію основного поділу білоруських говірок на два діалектні масиви, окрім різних типів акання, якраз наявність чи відсутність «українських прикмет у білоруській мові»¹⁶.

Можна сказати, що лідсько-лоївське пасмо ізоглос, як місце своєрідної етномовної рівноваги, «вододілу» українських і російських мовних впливів на історичний розвиток білоруської мови, сховане в самому серці останньої, наче в тому казковому сюжеті — у скриньці качка, у качці яйце, у яйці голка... При цьому обидва великі діалектні масиви, на які розтинає білоруську мову це пасмо, таки утворюють єдине мовне ціле, адже зберігають загальнобілоруські визначальні мовні риси ймовірно балтського походження¹⁷ — акання, цекан­ня¹⁸, низку особливостей системи наголосу, морфо­логії та синтакси. У зв’язку зі згаданими балтськими впливами очевидною є також та обставина, що браславсько-полоцько-смоленська група говірок геогра­фічно прилягає до латиського мовного ареалу, основ­на (південніша) частина північно-східних говірок — до литовського мовного ареалу, а городенсько-хойницька — до колишнього прусського мовного ареалу. З огляду на таке географічне розташування не виключено, що три сучасні білоруські говіркові групи можуть бути пов’язані і з давнім субстратом трьох названих балтій­ських мов.Таблиця. Мовні явища, розмежовані лідсько-лоївським пасмом ізоглос

 

На південь від лідсько-лоївського пасма ізоглос:	На північ від лідсько-лоївського пасма ізоглос:
переважні впливи української мови	переважні впливи російської мови
1. ногу, руку, воду;  назе	нагў, рукў, вадў;  на[8]ё
2. цяля, парася, ягня	цялёнок, парасёнак, ягнёнак
3. дзіця, дьпьїна	дзіцёнак
4. сёла, гнёзда, вокна	сёлы, гнёзды, вокны
5. верба, вўгол, весела	вёрба, вугол, вясёла
6. бацько, без бацька	бацька, без бацькі
7. мамо, Манё, Вале (кличний відм.)	мама, Маня, Валя
8. аб людзях, грўдзях, санях	аб людзёх, грудзёх, санёх
9. нова хата, нову хату	новая хата, новую хату
10. novºa (o, e) vqdro	новаіе (ё, я) вядро
11. дзве (тры, чатыры) хаце, вакне	дзве (3,4) хаты, два вакна
12. картбфля, хмара, качка	бульба, тўча, вўтка
13. кальїска, покут, покуць(е)	люлька, кут
14. зімна, трэба	сцюдзёна, нада
15. ідзе, кажа, ходзіць	ідзё(ць), кажіа (-ыць), ходзія (-іць)
16. ідўць, кажуць, ходзяць	ідўць, кажіаць (-уць), ходзіяць (-юць)
17. бярэ, нясё, грэе	бярэць, нясёць, грэіць
18. сесці, несці;  qmo, damo	сесць, несць;  ядзіім (-ём), дадзіім (-ём)
19. мелем, сыпем;  ходзяць, носяць	мёлім, сьіпім;  ходзюць, нбсюць
20. сядзімо, [8]лядзімо	сядзім, [8]лядзім
21. idzemo! spi´´mo! stan\mo!	ідзіём (-ём) ! спім ! станім !
22. пагнаў валы, каровы	пагнаў валбў, кароў
23. знайшбу грьіба	знайшоў грыб
24. ёхаў на кані, на возе	ехаў канём, возам

 

ПРИМІТКИ

1 БГ — Лінгвістычная геаграфія і групоўка беларускіх гаворак:  Атлас / Рэд. Р. І .Аванесаў і ін. — Мінск, 1969. Інші вживані в нашій статті скорочення назв видань:  АУМ — Атлас української мови:  В 3-х т. — К., 1988. — Т.2;  ДАБМ — Дыялекталагічны атлас беларускай мовы / Рэд. P.І. Аванесаў і ін. — Мінск, 1963;  ЗСЮФ — Энциклопедический сло­варь юного филолога / Сост. M. B. Панов. — Москва, 1984.

2 Див. також:  Говори української мови:  Збірник текстів / Ред. T. V. Nazarova. — K., 1977.

3 Карский Е. Ф. Белоруссы. — Варшава, 1903;  Вильна, 1904. — Т.1:  Введение в изучение языка и народной словесности.

4 Див.:  Кухаренко Ю. В. Полесье и его место в процессе этногенеза славян // Полесье:  Лингвистика, археология, топонимика. — Москва, 1968. — С. 44, карта 8;  Брайчевський М. Ю. Походження Русі. — К., 1968. — С. 117;  Піўтарак Р. П. Агульныя і своеасаблівыя беларуска-ўкраінскія дыялектныя рысы // Весні АН БССР:  Серыя грамадскіх navuk. — #3. — Minsk, 1987. — С.117.

5 Див.:  Брайчевський М. Ю. Зазнач, праця. — С.80, 71, 60.

6 Чекмонас В. Из истории формирования белорусских говоров // Беларуская мова:  Шляхі развіцця, кантакты, перспективы. — Мінск, 2001. — С. 34.

7 Падлужны А. I., Чэкман В. М. Гукі беларускай мовы. — Мінск, 1973;  Бурлыко И. Г. Фонетические особенности говоров Новогрудчины:  Дисс... канд. филол. наук. — Минск, 1987.

8 Филин Ф. П. Происхождение русского, украинского и белорусско­го языков. — Москва;  Ленинград, 1972. — С. 244.

9 Чекмонас В. Зазнач, праця. — С. 34.

10 Там само. — С. 31.

11 Там само. — С. 32.

12 Див. легенду до карти 18 БГ, повторену, напр., в ЗСЮФ, с. 58.

13 Усі перелічені ізоглоси споріднені між собою в тому, що об’єдну­ють відповідні ареали з південнішими східнослов’янськими говірками українсько-поліського типу» (Чекмонас В. Зазнач, праця. — С. 34).

14 За даними АУМ, далі на південь двоїна масово представлена в українських діалектах від Волині й Галичини до Буковини:  напр., дві відрі (карта № 258), дві руці, жінці, дівці (карта № 257).

15 Див.:  ∏SGF. — С 328 (карта).

16 Дурново H. H., Соколов H. H., Ушаков Д. Н. Опыт диалектоло­гической карты русского языка в Европе // Труды Московской диа­лектологической комиссии. — Москва, 1915. — Вып. 5. — С. 52 і даль­ші. Див. також:  Сидорук І. Проблема українсько-білоруської мовної meΩi. — Av©sbur©, 1948. — С. 6.

17 Див.:  Станкевіч Я. Аканьне — балцкая рыса ў мове вялікалітоўскай // Збірник на пошану проф. д-ра Юрія Шевельова. — Мюнхен, 1971. -С 391-421.

18 Нещодавно В.Чекмонас висунув нову гіпотезу початків акання і зародження фонетичного «білоруського комплексу» в ІХ-Х століт­тях з Дніпровсько-Двінського межиріччя (Давньополоцьке князівст­во), яке М. Єрмолович називає «осердям білоруської першопочатко-вої історії». Див.:  Чекмонас В. Зазнач, праця. — С. 42-44.